Контраст
Шрифт
Очистити
Сховати налаштування
26.04.2016 Богдан Савчук: Ми просто виконували свій громадянський обов’язок Серед таких, хто ще донедавна працював у прокуратурі Житомирської області, а тепер на заслуженому відпочинку – Богдан Савчук, який є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Із 45-річного юридичного стажу більше 20 років Богдан Гаврилович працював в органах прокуратури, зокрема, в Овруцькій міжрайонній прокуратурі.
Сумлінне ставлення до роботи, старанність та професійність Богдана Савч
 ука відзначена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, нагрудним знаком «За довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури», Подякою з врученням нагрудного знаку «Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури ІІІ ступеню, а також іншими винагородами Генерального прокурора України та прокурора Житомирської області». Колишній безпосередній керівник – прокурор Овруцької міжрайонної прокуратури (тепер начальник управління прокуратури області) Андрій Мамкута говорить про Богдана Савчука не лише як про досвідченого прокурора, а й як різнобічну талановиту людину: має художні здібності – пише картини, грає на музичних інструментах, захоплюється шахами тощо.
Зрештою, Богдан Гаврилович має досягнення не лише у професії. Змістовне, насичене й особисте життя: разом із дружиною Людмилою Георгіївною виховали двох доньок - Мирославу та Марію.
Доброзичливість, чуйність, співпереживання, готовність прийти на допомогу іншим – критерії, закладені ще на Малій Батьківщині – Івано-Франківщині, де він народився, проніс через усе своє життя.
Тому закономірно, що у критичну хвилину, коли радіаційна хмара накрила Полісся, на Богдана Савчука була покладена відповідальність за життя інших. Юрисконсульта міжколгоспної юридичної групи при Овруцькому управлінні сільського господарства було залучено до організації забезпечення відселення жителів сіл Журба, Деркачі та Липські Романи, що в Овруцькому районі.
Яким залишився у пам’яті квітень 1986 року – про це сьогодні ділиться спогадами Богдан Савчук.
«Весна 1986 року видалася спекотною, вочевидь, не тільки через клімат, а й через гарячі події - вибух на Чорнобильській АЕС.
Ранок 26 квітня 1986 року овручани зустріли як завжди, спокійно. Світило сонце, але було воно якесь незвичне, нібито горіло, мінялися барви. Близько 9 години ранку містом поповзли чутки, що на Чорнобильській АЕС стався вибух. А коли з м. Прип`ять повернулися овручани, які їздили туди на базар, то розповіли, що базар не відбувся через вибух на АЕС.
Було тривожно, відчувалася напруженість та невідомість. Стояла неймовірна спека. Над лісом з`явилася чорна хмара. Хотілося дощу, прохолоди, свіжості, але хмара обійшла місто, і, як з’ясувалося пізніше, це було на краще, адже дощ був радіоактивним.
Особливо відчувалася відсутність офіційної інформації: люди самі намагалися дізнатися хоч щось про ситуацію та ступінь загрози здоров’ю і життю. Наприклад, вчитель фізики, житель с. Журба зателефонував до райвиконкому і з тривогою повідомив, що прилад, яким він виконував виміри радіації, тріщить та зафіксував 2 рентгени в повітрі, але у відповідь було сказано, щоб не панікувати. Люди скуповували в аптеках йодні таблетки, вивозили дітей, а багато хто й сам виїжджав з міста та району на південь, в Крим та Карпати. Я теж відвіз своїх дітей до родичів у Карпати бо знав, що таке радіоактивне забруднення і його наслідки.
Нам стало відомо, що Овруцький район накрила радіоактивна хмара. Люди бачили, як на окремі ділянки землі випали опади. Увечері 28 травня 1986 року нас зібрали в райвиконкомі і сказали, що завтра будемо відселяти жителів сіл: Журба, Деркачі та Липські Романи, бо ці населені пункти стали зоною відчуження.
Наступного дня вранці ми виїхали в с. Журба. Сонце пекло немилосердно, стояла курява в повітрі. Постійно відчувався присмак металу. Людей охопила тривога, це чимось нагадувало військові дії. Хтось кудись біг, хтось щось робив, хтось старався забрати все своє майно, але їх заспокоювали, казали, що це ненадовго, що вони скоро повернуться. Люди вірили, що відселяють їх на кілька днів… Виявилося - назавжди.
Ми допомагали сельчанам зібратися, сісти в автобуси, а також виконували облік тих, кого переселяли.
Протягом трьох днів - 29-31 травня людей було відселено в села Овруцького району: Гладковичі та Словечно, а також в Брусилівський район. На душі було тривожно і неспокійно. Ми знали, що випади цезію, цирконію, стронцію та інших радіоактивних частин - це надовго, але про небезпеку ніхто не думав, бо радіація – невидимий та підступний ворог, який дає про себе знати пізніше.
Працюючи в зоні відчуження, ми не думали, що колись станемо ліквідаторами, ми просто виконували свій громадянський обов’язок.
Дивлячись на ці події з відстані прожитих років, розумієш: багато такого, що могло б зберегти життя людей, можна було б зробити по-іншому … Згадка про ті дні й сьогодні викликає біль та щем у серці».
Такими є спогади учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Богдана Савчука. І в цих роздумах чітко проглядається суттєва деталь – вболівання не за особисте, а турбота за життя та долю інших.
На фото: заступник керівника Коростенської місцевої прокуратури Віктор Маньківський (зліва) з нагоди вшанування 30-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС, від імені колективу прокуратури Житомирської області, за дорученням прокурора області Любомира Війтовича вручає Богдану Савчуку подяку за багаторічну сумлінну працю в органах прокуратури та проявлену мужність і самовідданість під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
|
|
Автор: Прес-служба прокуратури Житомирської області кількість переглядів: 2316 |